У впадання в Дунай річок Інн і Ільці з води піднімається носова частина гігантського корабля, що пливе на схід. На борту - розкішний кафедральний собор з барочними баштами-цибулинками ... Це і є Пассау - місто, схожий на листівку з Італії. "Що пливуть місто", "ворота Сходу", "баварська Венеція" - як тільки не називають цей невелике містечко з яскраво вираженим південним шармом. Гуляючи по Пассау відразу помічаєш вплив італійської архітектури: венеціанські арки і палаци в стилі італійського бароко, фасади будинків м'яких, теплих тонів. Тут майже не зустрінеш прямих кутів, властивих більш раннім архітектурним епохам. У XVII столітті два великих пожежі майже стерли з лиця землі це місто. Князь-архієпископ, який тримав у своїх руках кермо церковної та світської влади, запросив італійських містобудівників, які відродили Пассау в стилі того часу.

Розвиток міста визначало його географічне положення - на злитті трьох річок, біля кордонів з Чехією і Австрією. У Середні століття торгівля сіллю, у якій Пассау відігравав роль важливого перехрестя торгових шляхів, перетворила це місто в найбільше єпископство Священної Римської імперії німецької нації. Тому вагомий внесок у розвиток міста, безперечно, належить церкві. Влада єпископів залишалася сильною аж до XIX століття, а Пассау служив вихідним пунктом для місіонерів і купців, які відправлялися на схід - в Австрію і Угорщину.